Як зрозуміти Дніпро: досвід резиденції Forum Regionum

Деякі міста існують на перехрестях сенсів, без міцного фундаменту. Їм приписується нескінченна кількість образів, витоки яких знаходяться в різних часових відрізках, але мають рівноцінне значення в контексті історії. Так живе Дніпро. Можна довго перераховувати його характерні риси і навіть відшукати декілька міфів. Але жоден з них по-справжньому не приживається, не стає частиною цілого. Все зникає і не залишається нічого, крім білого аркуша, на якому можна писати нову історію. Про те, як бути з такою спадщиною, і про те, як змінювати громадський простір, говорили в рамках Forum Regionum.

 

Forum Regionum – це 10-денна резиденція для художників, архітекторів, урбаністів, філософів, менеджерів культури, активістів з України, Грузії, Вірменії, Азербайджану, Молдови, Росії, Білорусі та Німеччини. Реалізовували її організації Kultura Medialna і kitev за підтримки Міністерства закордонних справ Німеччини.

 

Взагалі Forum Regionum – проект німецької організації kitev. Перший раз резиденція проводилася в 2016 році і концентрувалася на роботі з житловим будинком в одному з районів Оберхаузена. Ідея проекту – ревіталізація занедбаних будівель, вплив на навколишнє середовище постіндустріальних міст через мистецтво, культурні та арт-практики. У Дніпрі учасники працювали з поки порожньою будівлею майбутнього Центру сучасної культури. Одна з цілей – зробити нову інституцію видимою в міському просторі. Резиденти досліджували місцеві ком’юніті, взаємодіяли з ними в форматах поп-ап акцій та інтервенцій в міському середовищі, працювали з історією міста і згодом реалізовували свої проекти.

 

Дослідження міської невизначеності – своєрідний виклик собі. Нашарування кількох історій і образів формує особливий контекст, зрозуміти і відчути який можна тільки занурившись в нього надовго. Тут одночасно може співіснувати те, що суперечить одне одному. Дніпро відштовхує і притягує одночасно. Тільки звернеш за кут центрального проспекту – і ти вже в місці, яке кардинально відрізняється від загальної панорами. Несхожість, не-однаковість і повсюдна еклектичність.

 

Дніпро ніби застиг в уявленні про самого себе. Промисловий центр, на території якого зосередилося кілька заводів і безліч виробництв. Завод – це особлива частина розповіді про місто, лейтмотивом вона пронизує всю повсякденність. Це також історія про спадкоємність поколінь і нереалізовану радянську утопію. Якраз вона стає центральною темою роботи резидентів Forum Regionum Катерини Яковленко і Кая Хачатряна. «Завод, завод» – музичний твір, який заснований на інтерв’ю з жителями міста. Музика та звуки вулиць переплітаються з розповідями людей про їхнє життя, мрії та улюблені речі. Всі їхні думки спрямовані в минуле, в індустріальну мрію, яка так не відбулася. Робота – спроба поглянути в майбутнє з позицій минулого, артикулювати значимість персональних історій і віднайти політичний голос в масштабах всієї країни.

 

 

Все ще живий міф про ракетну столицю. Хоча підстав для цього практично не залишилося. Завод «Південмаш» більше не збирає ракети. А КБ «Південне» їх не розробляє. Тільки зрідка з’являються новини про участь у створенні двигунів або інших конструкцій для європейських і американських ракет. Це лише мала частина того, на що здатні потужності «Південмашу». Історія про активне освоєння космосу законсервована в минулому. Безпосередньо з ракетобудівною промисловістю пов’язаний концепт закритого міста. Це – про відокремленість і власну значущість, вплив чого відчувається досі на ментальному рівні.

 

У Дніпрі існує традиція руйнування і занепаду. Простежується вона з самого початку – Катеринослава, велика частина грандіозних планів на який так і не здійснилася. Тут рух не припиняється ні на хвилину, але в деяких місцях ніби застигає і не підпускає нікого, хто хоче закінчити розпочате. Зараз же ця тенденція втілюється в різних формах. Ось готель Парус, будівництво метро, що перекриває вид на центральний проспект, а ось нескінченно реконструйований міст. Незграбний бізнес-центр на місці будівлі, яка має історичну цінність – не рідкість. Безліч пам’яток архітектури знаходиться в напівзруйнованому стані. Про них ніби зовсім забувають. А якщо і реконструюють, то частіше за все не в автентичному вигляді, а за власним смаком. Знаходить втілення традиція руйнування в деяких аспектах декомунізації і навіть в примітивній відсутності культурного бекграунду. Так скульптура Ернеста Коткова «Хвилі Дніпра» була зруйнована за один день під час будівництва торгового центру.

 

Все, що можна робити з історією – зберігати як відображення реальності минулого. Соціокультурна інтервенція КУЛЬТСПАД, реалізована резиденткою Тетяною Журій, нагадує про це. Мета інтервенції – розміщення пам’ятних табличок на деяких об’єктах радянського монументального мистецтва. А саме: скульптури «Метеорит» Ернеста Коткова, мозаїки вокзалу Дніпро-Лоцманська художників-монументалістів Романа Шустермана і Леоніда Тальського, кераміко-мозаїчного панно кінотеатру «Супутник» і горельєфа «Знання» скульптора Юрія Павлова. Під час резиденції Микола Карабінович також встановив пам’ятну табличку. Тепер вона стала частиною будівлі, в якій народився всесвітньо відомий художник Ілля Кабаков. Про це мало хто знає, і це частково характеризує специфіку Дніпра. Звідси багато хто виїжджає і нечасто повертається, іноді ніби викреслюючи місто з біографії.

 

На місці не усталених і вичерпаних образів потрібно сформулювати новий міф. Але він досі не проговорений. Ніби так і застиг на вустах у мовця в очікуванні повноцінного обрамлення. Міф сьогоднішнього – це проекція всіх попередніх, чистий аркуш, порожній простір, на якому час від часу з’являються тіні минулого і намагаються здаватися справжніми. Частково зачіпає цю тему Сергій Шабохін в site-specific проекті «ST () RE # 11: Сліпе вікно». Інсталяція повністю повторює розмір прорізу центрального вікна на сходовому майданчику Центру сучасної культури. Проект розповідає про «дірки» і проекції в історії, неочевидні, на перший погляд, її шари. Якраз про такі нашарування, з яких може формуватися новий історичний наратив.

 

Центр сучасної культури, концепції і формати якого частково опрацьовували учасники резиденції – ще одна глава в історії міста. Часто на тлі індустріальних образів культура виглядає так, ніби її в Дніпрі немає зовсім. В контексті цього резиденція стала частиною процесу самоідентифікації, як майбутньої інституції, так і всього міста. Forum Regionum – спроба реорганізації простору, його «провітрювання», визначення нових можливостей і функцій. Можливо, це початкова точка формування зовсім інших смислів.

 

«Учасники хотіли б продовжувати співпрацювати з нашою командою, робити свої проекти і виставки в майбутньому Центрі сучасної культури. За час резиденції було вигадано багато форматів, які можна буде використовувати в майбутньому. Наприклад, музична лабораторія, яку запропонував зробити на базі Центру сучасної культури Саша Долгий. Або дуже класний проект Ані Добрової, Діми Ісаєва, Діми Чепурного і Платона Дмитрієва. Вони запропонували вийти за стіни культурного центру і почати комунікувати з сусідами. Обклеїли стіни фасаду питаннями про те, чим можна було б наповнити культурний центр в майбутньому, тим самим залучаючи перехожих і запрошуючи їх до діалогу. Це виглядало як одноденне кафе поряд зі входом у культурний центр. Після знайомства сусіди не з такою тривогою далі будуть ставитися до нас, можливо, навіть почнуть підтримувати і допомагати.

 

Ще був цікавий проект у Тані Кочубинської і Тані Жмурко. Вони працювали з художньо-театральним училищем, збудували всю комунікацію. В результаті запросили 30-40 студентів у культурний центр, зробили для них екскурсію та розповіли про можливості для молодих художників за межами Дніпра і України», – розповів співорганізатор Forum Regionum Андрій Палаш.

Forum Regionum допоміг більше зрозуміти і сформулювати специфіку Дніпра, звернути увагу на больові точки і дослідити перспективи розвитку Центру сучасної культури. Останній повинен стати впізнаваною точкою тяжіння на карті, своєрідним мостом між колишніми територіями «дикого поля» і цінними фрагментами світової культури. А місто, якщо вийде, спробує відшукати власний фундамент.

Автор: Аліна Стаменова, журналістка
Джерело: kontur.media
Фотографії: Marcus Heep